Монтування iso образу в (Linux Mint, Ubuntu) з командного рядка

Зараз ми розглянемо спосіб як монтувати образ в Linux Mint та й Ubunt'і використовуючи командний рядок. Отож, відкривайте консоль і вперед!)

 Спочатку створимо директорію, в яку будемо монтувати наш iso образ. В Linux Mint
Монтування пристроїв виконується в директорію /media, тому ми можемо створити директорію в ній. Створимо директорію /media/iso:

Тепер скористуємось командою mount і примонтуємо iso образ. Будемо вважати, що файл з образом має їм'я failik.iso та знаходиться в домашньому каталозі (/home/mark).

Ключ -o до команди призначений для вказання опції loop. Після вказуємо шлях і ім'я iso файла, який нам необхідно змонтувати і через пробіл директорію, в яку файл буде примонтований. Після виконання даної команди в директорії /media/iso зявиться вміст iso образу. Після виконання команди можливо, ваш віконний менеджер відкриє директорію з образом. Також звертайте увагу образ примонтований тільки для читання, операції з файлами недоступні.

Переглянути вміст файлів в директорії /media/iso виконавши команду ls:

Відмонтування iso образу
Для відмонтування призначена команда unmount. Щоб відмонтувати образ виконайте команду unmount /media/iso (З правами адміністратора звичайно):

 При виконанні команди ви можете отримате наступне повідомлення:

umount: /media/iso: device is busy.
        (In some cases useful info about processes that use
         the device is found by lsof(8) or fuser(1))

А це означає, що директорія (пристрій) використовується. Наприклад, папка може бути відкрита в файловому менеджері і ви намагаєтесь виконати команду unmount, находячись в ній. Після успішного відмонтування можна видалити директорію /media/iso, виконавши команду: (sudo rmdir /media/iso)

Зміна паролю користувача в Linux

Вітаю, дорогі читачі! Як змінити пароль користувача в Linux.
Отже, почнімо. Для зміни паролю в Linux існує команда passwd. Команда виконується без будь-яких параметрів, або ж вказати ім'я користувача, пароль якого ви хочете змінити (але тут потрібні права суперкористувача). Після чого вам необхідно буде ввести попередній пароль (який встановлений на даний момент), а після двічі новий пароль.

Зміна паролю поточного користувача

Вводимо passwd без параметрів:

Після чого необхідно ввести поточний пароль та натиснути клавішу Enter, потім ввести новий пароль і знову натисноти Enter, ввести ще раз новий пароль та натиснути Enter.

Зверніть увагу, що коли ви вводите пароль, він не відображається на екрані.
Якщо раптово ви побачили що консоль каже вам:

You must choose a longer password

Це відповідно означає, що ви ввели дуже простий пароль, тому система просить вас вигадати кращий (більш захищений). Повторіть команду passwd та введіть більш захищений пароль (як мінімум довжиною від 6 до 8 символів, пароль повинен включати цифри, літери та допустимі символи).

Змінюєм пароль випадкового користувача

Щоб зміни пароль будь-якого користувача необхідно володіти правами користувача root.
Приклад, щоб змінити пароль користувача mark необхідно виконати:

В даному випадку пароль не провіряється на складність, тому можна задавати простенькі і короткі паролі.
Про додаткову інформацію звертайтесь до термінала командою man passwd.

Представлення чисел на ПК

Звісно, що винахід двійкової системи числення дало можливість навчити комп'ютер працювати з числами. Тепер настав час дізнатись, яким чином це відбувається. Розглянемо як числа представляються в комп'ютері. У всіх сучасних системах це відбувається наступним чином. Уявімо, як приклад, деякий вузол обчислювальної системи. Припустимо, він повинен передавати на послідовні вузли числа в електронному вигляді. Для даної цілі такий вузол має групу виходів (зазвичай їх кількість рівна або кратна вісьми).
Позначимо дані виходи, як прийнято у системах числення, D0, D1, D2, D3, D4, D5, D6, та D7 (як показано на ілюстраціях). Дані входи під'єднуються до відповідних входів наступного вузла, як показано на ілюстрації. Для передачі числа використовується вся группа виходів одночасно. Передаване число предствляється у двійковій системі числення. Кожний з виходів передає один розряд двійкового числа і може знаходитись в одному із двох станів:
* Стан логічного нуля - коли напруга на виході відсутня;
* Стан логічної одиниці - коли на виході присутня напруга ( в даному випадку воно зазвичай рівно або близько до напруги живлення).

Причому схема кожного із виходів влаштована таким чином, що виключає можливість виникнення на будь-якому із виходів проміжкових значень напруги. Така група виходів називається цифровою шиною даних.

Кожний розряд шини має свою "вагу". Ім'ям D0 позначають розряд, який має найменшу "вагу" - вагу, рівну одиниці. Це означає, що коли в цьому розряді встановлена логічна одиниця, а у всіх інших розрядах - логічний нуль, тому всі числа рівні одиниці.
Розряд D1 має "вагу", рівну двом (10^2). Це означає, що, якщо значення розряду D1 рівне одиниці, а у всіх інших розрядах 0, то все число, передаване шиною, буде рівне двум.
Вага D2 рівна чотиром (100^2). D3 - восьми (1000^2). І так далі. Вага останнього розряду шини (D7) рівна 128 (10000000^2). Значення числа, яке передається по шині завжди можна знайти шляхом накладання ваги тих розрядів шини, значення яких в даний момент рівне одиниці.

Приклад:"Для того, щоб передати по шині число 25(11001^2), необхідно виставити на шині наступні значення: на трох виходах D0, D3 і D4 повинен бути одиничний сигнал, на всіх інших виходах повинен бути 0."

Провіримо тепер, що вийде, якщо ми складемо ваги всіх виходів, знаходжених в одиничному стані. Вага розряду D0 рівна 1. Вага розряду D3 рівна 8. Вага D4 рівна 16. Разом: 1+8+16=25. Що і треба було довести =)
Очевидно, що для передачі числа, максимального для даної шини, потрібно встановити всі розряди шини в стан одиниці. В даному випадку число, передаване по шині даних, буде рівне 1+2+4+8+16+32+64+128=255.

Правило. По вісьмирозрядній шині можна передавати числа від 0 до 255 (тобто 265 різних значень). Це важливо знати, так як вісьмирозрядна шина являється свого роду стандартною в обчислювальній техніці.

Більш подібно до опису шин ми повернемось, коли перейдем до опису мікропроцесорної системи.

Програмування мовою С++ (Навчальний посібник)

У цьому навчальному посібнику огляд особливостей програмування мо-
вою С++ дається в поєднанні з функціональними можливостями мови С, що
робить його самодостатнім. Це означає, що студент вчиться не тільки вико-
нувати дії з новими компонентами мови С++, але й опановує її основу – мову
С. Вивчення починається з тих елементів мови, які є спільними для С і С++.
Окрім цього, тут особливо акцентовано увагу на тих поняттях мови, важли-
вість яких стане очевидною в процесі подальшого вивчення матеріалу, а та-
кож на відмінностях між мовами С і С++.

А в т о р и
Ю.І. ГРИЦЮК – д-р техн. наук, доцент, завідувач кафедри управління
інформаційною безпекою Львівського ДУ БЖД;
Т.Є. РАК – канд. техн. наук, доцент, підполковник сл. цив. захисту,
начальник інституту цивільного захисту Львівського ДУ БЖД

Види пам'яті

Розрізняють декілька різних видів пам'яті. З точки зору мікропроцесора всі види памя'ті ідентичні. Це набір кластерів для зберігання інформації. Однак в реальному мікропроцесорному пристрої використовують мікросхеми пам’яті виготовлені по різним технологіям і які мають різні властивості і призначення. Наприклад, для зберігання програм частіше всього використовують спеціальний вид пам’яті (ПЗП). Англійською це звучить як ROM (real only memory). Вони називаються постійними тому, що допускають лише одноразовий запис інформації. Після запису інформації в ПЗП вона зберігається там постійно і не може змінюватись, що в свою чергу виключає випадкову втрату програми.

Запис ПЗП – це спеціальний процес, який виконується за допомогою так званих програматорів. Існує декілька видів мікросхем ПЗП. В різних їх видах використовуються різні фізичні принципи. В будь-якому випадку, програматор змінює структуру різних областей кристала ПЗП таким чином, щоб в кожному кластері прописалось потрібне число.

Після прошивання ПЗП інформація зберігається в мікросхемі навіть після вимкнення живлення. Мікропроцесор може тільки читати інформацію з такої пам’яті. Записати він нічого не може. Якщо ж програміст помиляється при складанні програми, складе її таким чином що процесор спробує записати інформацію в ПЗП, то нічого страшного не станеться. В ПЗП просто залишиться інформація яка там була до спроби запису.

Крім постійного запам’ятовувального пристрою, в будь-якій мікросхемі існує так звана оперативна пам’ять, або оперативний запам’ятовувальний пристрій (ОЗП). Англійською така пам’ять називається RAM. В дану пам’ять процесор може як записувати інформацію, так і зчитувати. Жодна програма не обходиться без деякої кількості пам’яті  для зберігання великої кількості проміжних результатів і допоміжних величин. Для цих цілей і служить ОЗП.

Особливістю ОЗП являється те, що при вимкненні живлення записана в нього інформація втрачається. Поки що сучасна технологія не вміє створювати мікросхеми, які дозволяють з достатньо більшою швидкістю записувати інформацію і зчитувати її, але при цьому , не втрачаючи дану інформацію при вимкнені живлення.

Окремим видом пам’яті  слідує вважати флеш-пам’ять. Дані мікросхеми дозволяють процесору записувати і зчитувати інформацію. Крім того, записана в мікросхему інформація зберігається при вимкненні живлення . Однак мікросхеми флеш-пам’яті володіють дуже низькою швидкодією і не придатні для зберігання оперативної  інформації.

Крім того, алгоритм запису інформації в такі мікросхеми більш складний, чим в попередніх двох типах. Тому флеш-пам’ять використовується обмежено. В основному для зберігання деяких рідко змінних констант, значення яких повинно зберігатись і при вимкненому живленні . Наприклад, в системі керування автомобільної магнітоли у флеш-пам’яті зберігаються, значення, фіксовані налаштування, даний вибраний діапазон, даний рівень гучності, тембр, баланс і т.д і т.п.

Системи числення

Вісімкова система числення
Ось якби природа розпорядилась по іншому так, що в людей було б не по п'ять а по чотири пальці на кожній руці? Тоді мабуть цифр було б вісім. І ми зараз, мабуть, використовували б вісімкову систему числення! І така система дійсно існує. І як вона виглядає, запитаєте ви? Ну, по-перше вона має лише вісім цифр.
Для зручності користування використовують перші вісім знаків десяткової системи: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6 і 7. Спробуєм уявити, як потрібно записувати числа й вісімковій системі, за умови, що правила складання числа з окремих цифр будуть такими ж, як і в десятковій системі числення.
Числа від нуля до семи будемо записувати як і в десятковій системі, будем записувати за допомогою одної цифри. В даному випадку числа, записані в дксіткрвій і вісімковій системах, не будуть відрізнятись. Далі в десяткові системі йде число вісім. Цифра 8 у вісімкові системі відсутня!
Далі ми вчинимо у відповідності до описаних вище правил. Ми спробуємо додати новий розряд, який буде рівний в нас одиниці. Молодший розряд буде рівний нулю. При цьому число 8 у вісімковій системі числення буде виглядати 10. Для, того щоб не плутатись, при записах чисел у різних системах числення в математиці прийнято помічати кожне число спеціальною міткою, яка показує в якій системі числення записано число.
Ось декілька прикладів запису числа в різних системах числення:
9 в 10=11 в 8, 10 в 10=12 в 8, 11 в 10=13 в 8 і так далі.
Далі розряди додається за аналогією.
Кількість цифр, використовуваних в системі числення, називають її основою. Десяткова система числення має основу 10, а вісімкова - основу 8. Ну тепер, мабуть, легко можна уявити системи з іншими основами.
Реально на практиці найшли застосування, крім десяткової і вісімкової системи, ще дві системи: шіснадцяткову та двійкову. Причому остання (двійкова система) і є тією системою чисел, яку інженери з легкістю змогли виразити за допомогою електронних схем. Вісімкова і шістнадцяткова системи числення зручні для запису комп'ютерних даних на папері і на екрані комп'ютера.

Шістнадцяткова система числення
У шістнадцяткові система числення, як ви вже здогадались, використовується шістнадцять цифр. Звичайно для позначення перших десяти цифр використовують ті ж самі символи, що і для десяткової системи. А ще шість невистачаючих замінююьб буквами латинсткого алфівіту. Ось повний набір: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, A, B, C, D, E та F.
Одним розрядом у шістнадцятковій системі числення можна записати число від нуля до п'ятнадцяти. Число 16 в десятковій записується, як 10 в шістнадцятковій. Використання букв може заплутати. Тому перед шістнадцятковим числом що починається з букви прийнято ставити ні нащо невпливаючий 0.

Мова програмування С

Мова програмування С, в якій поєднується потужність і гнучкість універсальних мов програмування з високою ефективністю виконавчого коду та можливістю безпосереднього доступу до апаратних ресурсів комп'ютера, є однією з фундаментальних і найбільш уживаних мов проблемно-орієнтовного ти системного програмування. Тому глибоке знання і практичне володіння інструментальним засобом мови С обов'язкове для фахівців з програмного забезпечення комп'ютерів, комп'ютерних інформаційних технологій, систем автоматизованого керування й проектування, комп'ютерної інженерії, а також для всіх, хто пов'язує свою діяльність з комп'ютером і бажає опанувати науку програмування.

Створення та розвиток мови С. Мову С розробив на початку 70-х років минулого століття Деніс Рітчі (Dennis M. Rirchie), співробітник фірми Bell Telephone Laboratories (США). Спочатку мова створювалась як ефективний  і зручний професійний інструментарій, призначений для програмування операційної системи UNIX. Попередницями С були мови BCPL та B. Довший час фактичним стандартом мови C слугувала її реалізація в 7-й версії UNIX, описана Б. Керніганом (Brian W. Kernigkhan) та Д. Рітчі в першому виданні відомої усі програмістам книги "The C Programming language" (1978р). Цю версію мови прийнято позначати K&R.
Властивості мови С настільки захопили програмістів, що незабаром її стали широко використовувати для створення програм у різних практичних сферах. З'явилося багато версій і діалектів мови , часто несумісних між собою. Тому в 1983р. був сформований комітет із розроблення стандарту мови С. Шість років створювався стандарт С, який у 1989р. затвердив Американський національний інститут стандартизації (ANSI-American National Standarts Institute), а в наступному році - Міжнародна організація стандартизації (ISO - International Standarts Organization). Цей стандарт називають ANSI/ISO C, його повністю підтримую переважна більшість сучасних компіляторів мови С.
З 80-х років мовою С розробляють програми практично для всіх типів комп'ютерів: великих універсальних ЕОМ (мейнфреймів), міні-ЕОМ та персональних комп'ютерів, включаючи IBM-сумісні та комп'ютери Macintosh, а також для різних операційних середовищ: MS DOS, UNIX, Windows, Linux, Mac OS, OS/2 та інших. Створюються системи програмування С, до складу яких входять бібліотеки з широким набором різнотипних функцій та інтегровані середовища розробки (IDE - Integrated Development Enviroment). IDE призначені для швидкого та наочного запису й редагування текстів програм, їх компіляція та налагодження , а також для компонування великих програмних проектів. Одним з найбільш популярних IDE визнано Borland C/C++ фірми Borland International (тепер Inspire), розроблене для створення програмних продуктів мовами C та C++ в операційних середовищах MS DOS та Windows.
У 1999р. затверджено новий стандарт С, який не змінив базових концепцій та структури мови, а лише частково доповнив їх і розширив стандартні бібліотеки з урахуванням нових апаратних і системних можливостей комп'ютерів. На жаль, компілятори С-99 та відповідні середовища програмування ще не набули належного поширення .
Мова С стала основою створення і розвитку низки мов об'єктно-орієнтованого програмування, зокрема: C++, Java, C#. Першою назвою С++ була "C з класами", чим підкреслюють, що С становить фундамент нової мови, а саму мову С навіть оголовили підмножиною С++, проте згодом їх визнали двома самостійними мовами. Насправді, мова С++ є розширенням мови С, оскільки компілятори С++ підтримують усі синтаксичні конструкції та властивості мови С. Додатково С++ включає спеціальні засоби та бібліотеки, які реалізують принципи об'єктно-орієнтованого програмування.

Загальна характеристика мови С. Сучасна універсальна мова програмування С призначенна для створення прикладних (ужиткових) програмних продуктів і системних компонентів програмного забезпечення комп'ютерів. Підкреслимо основні риси мови С.
Потужність і гнучкість - ці терміни вживають найчастіше, характеризуючи С. Мовою С написано більшу частину програм універсальної і потужної операційної системи UNIX, створено ряд компіляторів та інтерпретаторів з різних мов програмування (зокрема Pascal, APL, LISP, Basic тощо), розроблено велику кількість інтерфейсів, різноманітних інструментальних засобів, в т. ч. текстових і графічних редакторів, систем і спеціалізованих програм для наукових досліджень, комп'ютерних ігор та багато іншого.
Ефективність. Програми мовою С достатньо швидкодійні й економічні за обсягами оперативної пам'яті, оскільки вони базуються на реальних можливостях комп'ютера. Це пов'язане з тим?, що С, хоча і є універсалною мовою програмування, але вона належить до мов високого рівня, як наприклад, Pascal, Ada, Modula-2, чи Basic. C - мова середнього рівня, яка може оперувати безпосередньо з даними та їх елементами: байтами, бітами, словами, адресами. Цим С-програми подібні до програм, написаних мовою асамблера, їх можна налаштовувати або на максимальну швидкодію, або на оптимальне використання оперативної пам'яті.
Структурованість. С належить до мов, які реалізують принципи структурованого підходу, зокрема проектування програми "зверху в низ", модульність, локалізацію області дії імен, автономність підпрограм, відокремленого коду програми від даних та інші. Структурованість С-програм близька до структурованості програм, написаних мовами Pascal чи Modula-2. Натомість С використовує єдиний вид підпрограм - функції. Мова С підтримує практично всі керуючі конструкції, а також типи і структури даних, які визнані сучасною теорією та практикою програмуваня як найбільш ефективні.
Орієнтація на професіоналізм програміста. Одна з базових концепцій С - високий рівень довіри програміста, Стваренна для потреб програмістів-професіоналів, мова С надає користувачеві широку свободу вибору форм даних і засобів програмування. Водночас потрібно пам'ятати, що відсутність контролю може призвести до небезпечних помилок у роботі програми, тому на програміста лягає значно вища, ніж в інших мовах, відповідальність за правильність результатів виконання програми.
Лаконізм. Ще однією рисою С, яка приваблює програмістів, є лаконізм запису конструктивних компонентів програм, пов'язаний перед усім з не великою кількістю ключових слів і потужним набором операцій. Програми мовою С можуть бути гранично компактними і короткими. Проте інколи надмірне прагнення до лаконізму робить програмний код малозрозумілим і сприятливим для помилок, які важко уявити. Недарма для С-програм традиційно проводять конкурс на найбільш заплутану програму.
Мобільність. Важливою рисою сучасних мов програмування є їх мобільність, яка дає змогу переносити програму, написану в одній системі програмування (тобто на певній операційній платформі) в інше операційне середовище. Мова С належить до мов, які характеризуються доброю мобільністю: перенесення програми вимагає мінімальних змін або доповнень. Безумовно, ті програми чи програмні компоненти, що використовують не стандартні засоби мови, а орієнтуються на конкретне апаратне забезпечення (наприклад, на певний вид відеосистеми або особливості механізму звертання файлів), залишаються немобільними.
Підсумовуючи сказане, можна зробити загальний висновок: С - універсальна мова програмування середнього рівня, яка підтримує більшість сучасних концепцій програмування, характеризується достатньою потужністю, доброю структурованістю, високою ефективністю, можливістю безпосереднього доступу до даних, компактністю та мобільністю програм. Основним недоліком мови є низька надійність через широку  свободу і неконтрольованість дій програміста.

Слово до читача. Щоб навчитись програмувати, недостатньо ознайомитись з мовою чи переглянути певну кількість програм. Необхідно самостійно
складати та реалізовувати програми, перевіряючи їх працездатність за різних умов виконання, шукати оптимальні програмні рішеня й експерементувати, вдосконалювати зміст і стиль запису програм.
Потужна за своїми можливостями і водночас не надто складна, лаконічна й елегантна мова С, яка відповідає більшості сучасних вимог до мов практичного програмування, дає змогу всебічно оволодіти майстерністю створення програм. "..чим більше працюєш із мовою C, тим зручнішою вона стає," -зазначали у передмові до своєї книги Б. Керніган і Д. Рітчі. Цю тезу можуть підтвердити тисячі прогрпмістів по всьому світі.

Що таке мікропроцесор

Мікропроцесор нолічує досить довгу історію. До того, як винайшли мікропроцесор (процесор на одніймікросхемі), існували цілі процесорні блоки ц великих комп'ютерах. Тепер інтеграція пішла ді фантастичних меж. Одна мікросхема вміщує не тільки сам процесор, але ще й супутні йому елементи. Цілий комп'ютер в одній мікросхемі. Така мікросхема називається мікроконтролером. Що ж це за супутні елементи? Це дуже важливі складові частини мікропроцесорної системи. Без них не може обійтися ні один мікропроцесор.Отож складові типової мікропроцесорної системи: Процесор, модуль пам'яті, порти вводу-виводу (imput-output). Тепер детальніше.

Пам'ять. Це спеціалізований електронний пристрій, який представляє собою набір кластерів, в кожному з яких може зберігатися одне число, приймаюче значення від 0 до 255. Детальніше про це далі.

Порти вводу-виводу. Це спеціальні мікросхеми, за допомогою яких мікропроцесорна система може спілкуватися з зовнішнім
світом. Через порти вводу комп'ютерна система отримує інформацію ззовні, і відповідно навпаки з портами виводу вони
видають результати своєї роботи і керують зовнішніми пристроями.

Процесор - це найголовніша частина, серце системи. Він призначений для того, щоб виконувати різні операції з числами.
Послідовність цих операцій називається програмою. Кожна операція кодується у вигляді числа та записується у пам'ять. Ті
числа, з якими процесор виконує операції, називаються даними. Дані таож записані в пам'ять. По суті діла, процесор - це
цифровий автомат, здатний виконувати вибраний набір операції з числами. Але головною його особливістю являється
можливість запрограмувати будь-яку послідовність його дій.

Всі три частини обчислювальної системи зв'язані між собою так званими шинами даних. По цих шинах передаються цифрові
сигнали від процесора до модуля пам'яті, від процесора - до портів вводу-виводу. І також навпаки. Які операції може
виконувати процесор? Всі прості операції, які можна провести над числом. Він може зчитати число з будь-якого кластера
пам'яті, складати, вираховувати, іноді множити і ділити зчитані числа. Результат завантажує назад в па'мять. Крім арифметичних дій, процесор може виконувати логічні операції з числами (Булеві функції). Набір операцій, які процесор спроможний виконати за участі портів вводу-виводу, набагато менше, чим операцій з кластерами пам'яті. В них також можливо записувати і зчитувати інформаці. Проте зберігання чисел - це не головне призначення портів.
Через порти вводу-виводу проходять відповідні електронні сигнали призначені для керування мікропроцесорним пристроєм, або виводу готового результату.
Ці сигнали використовуються для керування. Керувати можна будь-якими пристроями, який допускає електронне керування, це: індикатори; дисплеї; електромагнітні реле; електромотори; електропневмоклапани; електричні нагрівники і т. д.

Необхідно тільки підсилити керуючі сигнали до потрібної потужності. Крім перелічених вище команд в будь-який мікропроцесор закладений набір спеціальних команд, специфічних для задач керування процессом обчислень.

Виробники мікропроцесорів турбуються про те, щоб закласти в мікропроцесор достатній набір команд для рішення будь-яких  можливих задач. Використовуючи ці команди, розробник конкретної мікропроцесорної системи може створити свою власну програму, яка буде змушувати мікропроцесор виконувати саме ті дії, які йому необхідні. Розроблена програма записується у відповідну область пам'яті і зберігається там постійно.

Linux – це просто як Borsch

У цьому посібнику розглянуті методи роботи з ОС Linux на базі інсталяційної збірки
Borsch. Збірка створена на основі Debian GNU/Linux. Відбір програм здійснювавася з
метою використання цієї збірки у шкільному курсі інформатики на ПЕОМ з процесором
Intel Celeron 466 і 128 Мб оперативної пам'яті. Розгянуті методи роботи з графічними
оболонками XFCE, Gnome і KDE. Подана інформація про офісні пакети
OpenOffice.org1.1.0 і GNOME Office. Розглянуті методи роботи з комп'ютерними
словниками, педагогічними програмними продуктами а також виконання MS Window-
програм за допомогою системи Wine. Викладено основи адміністрування ОС Linux.
Для вчителів і викладачів інформатики.

Відомості про авторів:
Степан Апуневич, науковий співробітник астрономічної обсерваторії Львівського
національного університету імені Івана Франка, кандидат фізико-математичних наук. Автор
розділів 1.1, 1.5, 1.6.1 – 1.6.8, 2.3.3;
Василь Бойко, студент другого курсу факультету електроніки Львівського
національного університету імені Івана Франка. Автор розділу 1.6.9;
Григорій Злобін, доцент кафедри радіофізики Львівського національного університету
імені Івана Франка, кандидат технічних наук. Автор розділів 1.2 – 1.4, 2.1 – 2.4 (за винятком
2.3.3.), 2.5.7, 2.5.8 , 2.7.3;
Сергій Кудрик ,інженер. Автор українізації офісних пакетів OpenOfficeorg 1.1,
OpenOfficeorg 2.0;
Валерій Семенюк, вчитель інформатики Львівської СШ№80, методист Львівського
обласного інституту освіти. Автор розділу 2.6.

Linux команди конвертування різної інформації

  Конвертування тексту

#dos2unix filedos.txt fileunix.txt              #Конвертувати файл текстового формату з MS DOS в UNIX (різниця в символах повернення кaретки)
#unix2dos fileunix.txt filedos.txt              #Конвертувати файл текстового формату з UNIX в MSDOS
#iconv -l                                       #Виводить список всіх доступних кодувань
#icov -f cp1251 -t UTF-8 file.txt -o file2.txt  #Зміна кодування. Був файл file.txt з кодуванням cp1251, а став файл file2.txt з кодуванням utf-8
#recode ..HTML < page.txt > page.html           #Конвертувати вміст текстового файлу page.txt в html-файл page.html

Конвертування PDF в JPEG

#convert name.pdf name-%03d.jpg                 #Конвертується name.pdf в посторінкові JPEG зображення (в деяких дистрибютивах необхідно встановити пакет imegemagick)
#convert *.jpeg name.pdf                        #Очевидно що це зворотній процес

Конвертування аудіо

Для конвертування аудіо необхідні додаткові 
#cdparanoia -B                                  #Копіювання треків з AudioCD в дану теку wav-файлами
#lame -b 256 in.wav out.mp3                     #Конвертування wav-файлів в mp3 з якістю 256kb/s
#oggenc in.wav -b 256 out.ogg                   #Конвертування wav-файлів в Ogg Vorbis з якістю 256kb/s

Linux команди для моніторингу роботи ОС

  Команди необхідні для моніторингу роботи операційної системи. Всі показники виводяться на екран в режимі реального

часу. Число, після команди означає інтервал часу виводу інформації. Команди дійсно корисні при налаштуванні вашого ПК.

#top         #  Інформфцфя в реальному часі про завантажені процеси, використання ОЗУ. За замовчуванням вона видає задачі які найбільше завантажують процессор, і оновлює список кожні 5 секунд. Найбільш часто використовувані гарячі клавіші:
  * t  Ввім/вим видачі сумарних даних
  * m Ввім/вим видачі інформації про використання пам'яті
  * A  Сортування рядків по максимальному використанню різноманітних ресурсів
  * f  Вхід в меню інтерактивного керування даними
  * o  Дозволяє вам інтерактивно задавати порядок рядків
  * r  Зміна пріорітета процесів за допомогою команди renice
  * k  Видалення процеса за допомогою команди kill
  * z  Перемикання між кольоровим і монохромним варіантом видачі зображення 

#htop        #  Більш розширена онлайн статистика

#dmesg       #  Показує log-файли завантаження ОС і пошук нових пристроїв

#mpstat 1    #  Показує розширену статистику використання ресурсів системи у відсотках

#vmstat 2    #  Розширена статистика використовування віртуальної пам'яті

#iostat 2    #  Розширена статистика переривів пристроїв

#w username      #  Виявляє інформацію про те, які користувачі знаходяться в системі і які процеси працюють від їх імені

#ps           #  Короткий список дійсних процесів

#free         #  Команда показує загальну кількість вільної і використовуваної пам'яті і пам'яті свопінгу, розмір буферів

#sar          #  Збір інформації про системну активність

#netstat      #  Мережевна активність

Здається все що необхідно. 
#iptraf       #Мережева статистика в режимф реального часу.
Команда iptraf завантажує кольоровий інтерактивний монітор, який слідкує за мережевим ip. Цей монітор видає в зручному для читання вигляді наступні дані
  * Статистику мережевого трафіку по TCP підключеням
  * Статистику IP трафіку по мережевих інтерфейсах
  * Статистику мережевого трафіку по протоколах
  * Статистику мережевого трафіку по портах TCP/UPD і по розмірах пакетів
  * Статистику мережевого трафіку по адресам протоколів другого рівня

#ss           #Вивід інформації про сокети і мережеві підключення TCP/UPD
#pmap          #Команда виводить дані про розподілення пам'яті між процесами. Для того, щоб отримати інформацію про використання пам'яті з процесом pid # 47394, введіть:
# pmap -d 47394
#mpstat        #Виводить дані про активність кожного в наявності процессора, процессор 0 буде першим.


 

Огляд дистрибютивів Linux їх історія та походження

У 1983 році Річард Столман заснував проект GNU з метою створення повноцінної Unix-подібної операційної системи (ОС) і наповнення її повністю відкритим програмним забезпеченням (Open Source). На самому початку 1990-х проект зібрав майже усі необхідні компоненти цієї системи: бібліотеки, компілятори, текстові редактори, командну оболонку , за винятком основного компоненту — ядра. У 1990 році проект почав розробку ядра GNU Hurd на основі мікроядра Mach, однак робота розпочалася із серйозними перешкодами і просувалася досить повільно.
Тим часом, у 1991 фінський студент Університету Гельсінкі, Лінус Торвільдс як своє хобі розпочав розробку іншого ядра. Спершу Торвальдс використовував на своєму комп'ютері Minix спрощену Unix-подібну операційну систему, розроблену Ендрю Тененбаумом з метою використання у навчальних цілях. Однак, Таненбаум не дозволив іншим розширювати його операційну систему, що спонукало Торвальдса створити заміну для Minix.
Спершу Торвальдс назвав своє ядро «Freax», що є схрещенням слів «free» та «freek», плюс додання літери «Х», котра часто використовується у іменах Unix-подібних операційних систем. Назву «Linux» придумав Арі Лемке, котрий на той час адміністрував FTP-сервер мережі фінських університетів, віддав назву «Linux» мережі, з якої проект Торвальдса був уперше доступний для завантаження.

На початку для налаштування та встановлення Лінукс був потрібен комп'ютер під керівництвом Minix. Перші версії Лінукса також вимагали наявності на твердому диску іншої операційної системи для здійснення завантаження, але пізніше з'явилися незалежні завантажувачі на кшталт LILO. Лінукс швидко перевершив Minix у функціональності; Торвальдс та інші ранні розробники ядра адаптували свою роботу для компонентів GNU та користувацького програмного забезпечення задля створення завершеної, повнофункціональної, вільної операційної системи.
Сьогодні Торвальдс продовжує координувати процес розробки ядра, у той час, як інші підсистеми, як то компоненти GNU продовжують розвиватися окремо (розвиток ядра Лінукс не є частиною проекту GNU). Інші спільноти і компанії комбінують і поширюють усі ці компоненти із додатковим прикладним програмним забезпеченням у вигляді дистртбютивів Лінукс.

Ось, так воно колись було, а тепер детальний перелік дистрибютивів можна знайти тут.
 Як бачимо існує три основні (не рахуючи маленькі) гілки дистрибютивів:
Debian, Slackware, Red Hat. Розписувати про кожен не буду цю інфу ви можете знайти на вікі. Кожен дистрибютив займає своє почесне місце та несе свою філософію, наприклад: Slackware - старий та консервативний дистрибютив який вважається корінним Linux, тобто з роками в ньому мало що змінюється, а філософія Ubuntu така що кожен користувач може користуватися системою не залежно віж вмінь чи досвіду.
Ось така незначна інформація більше запитуйте в коментарах.

Встановлення ОС з власноруч створеної завантажувальної флешки/диска

Досить довго нічого не постив у свій блог це звя'зано було з деякими особистими проблемами, а також відсутністю читачів. Але тепер з'явилось більше вільного часу тому наступний місяць можете чекати багато нової корисної інформації. Доречі, якщо в когось є якісь питання то пишіть мені, можливо я відповім на нього або напишу статтю по даному питанню.
Сьогоднішній пост присвячений завантажувальним флешкам, дискам, а також як ними користуватись та для чого вони створюються. Поставимо перед нами завдання встановити на ПК якусь операційну систему наприклад Windows 7, Linux Mint 17 розглянемо обидва випадки по черзі. Якщо в вас вже є завантажувальний диск/флешка то як встановити ОС на комп'ютер читайте нижче, а якщо ж нема то для цього нам потрібен комп'ютер, диск/флешка та образ ОС (найчастіше з розширенням iso) де знайти їх запитаєте в Google, Яндекс... і тд. і тп. Потім вам необхідно записати даний образ на флешку/диск. Якщо ви використовуєте ОС Windows то для запису можете скористатися таким ПЗ як: PowerISO, Ultra ISO, Nero, Universal-USB-Installer, ISO2DiscSetup, Windows7-USB-DVD-tool, Unetbootin. Бажано мати їх всі або більшу частину тому що вони не завжди спрацьовуют або працюют взалежності від образу. Якщо ж ви використовуєте ОС на ядрі Linux(будь-який дистриб'ютив) там все просто,

також можна використати UNetbootin, USB Image Writer. Приблизно як зображено на скріншоті обираємо параметри за якими створиться майбутня завантажувальна флешка.

Тепер у вас є завантажувальна флешка/диск монтуємо її у комп в якому ви хочете змінити ОС або ж просто покористуватися в режимі LiveCD, якщо є така можливість. Після монтування необхідно зайти в BIOS (при завантаженні компа після "екрану привітання" залежно від BIOS-а тиснути DEL, F1, F2) та змінити налаштування завантаження в розділі Boot Device Priority. На перше місце поставити ваш змонтований диск/флешку натиснути F10 (зберегти налаштування та вийти). Якщо все пройшло вдало то далі ви побачите завантаження вашої ОС. Після необхідно виконати дії інсталятора, розмітити розділ на жорсткому диску, відформатувати його та власне повторювати всі указівки інсталятора і врешті решт ви матимете на своєму залізі ОС яку хотіли. Якщо в когось є якісь запитання залишайте свій коментар, з радістю допоможу.

Linux команди для роботи з файлами та дерикторіями

#cd /home               #Перейти в директорію '/home'
#cd ..                  #Перейти в задану директорію рівнем вище
#cd../..                #Перейти в задані директорії двома рівнями вище
#cd                     #Перейти в домашню директорію
#cd~user                #Перейти в домашню директорію користувача user
#cd -                   #Перейти в попередню директорію
#pwd                    #Показати директорію в якій находишся
#ls                     #Показати вміст папки
#ls -F                  #Показати вміст папки з дописом символів що характеризують їх тип
#ls -l                  #Показати деталізований огляд файлів та директорій в даній директорії
#ls -a                  #Показати сховані файли та директорії в даній директорії
#ls -laX                #Виводить форматований список всіх файлів включаючи приховані
#ls *[0-9]*             #Показати файли та директорії які містять в своєму імені цифри 0-9
#tree або lstree        #Показати дерево файлів та директорій починаючи з коріння /
#mkdir dir1             #Створити директорію з іменем 'dir'
#mkdir dir1 dir2        #Створити дві директорії одночасно
#mkdir -p/tpm/dir1/dir2 #Створити дерево директорій
#touch /home/priklad1   #Створити пустий файл
#cat /home/priklad1     #Відкрити файл
#nano /home/priklad1    #Редагувати файл
#gedit /home/priklad1   #Ще одна команда редагування файлу
#rm -f file1            #Стерти файл з іменем 'file1'
#rmdir dir1             #Стерти директорію
#rm -rf dir1            #Стерти директорію і рекурсивно весь її вміст
#rm -rf dir1 dir2       #Аналогічно попередній команді
#mv dir new_dir         #Перейменувати або перемістити файл або директорію
#cp file1 file2         #Зкопіювати file1 в file2
#cp dir/*.              #Зкопіювати всі файли директорії dir в дану директорію
#ln -s file1 lnk1*      #Створити символічне посилання на файл або директорію
#ln file1 lnk1          #Створити фізичне посилання на файл або директорію
#du -sh/home/priklad1   #Виводить розмір заданої директорії або файлу
#locate priklad         #Пошук всіх файлів з ім'ям priklad
 

Загальні команди Linux

В операційних системах з ядром Linux велику кількість завдань краще виконувати за допомогою консолі. Консоль - це такий текстовий інтерфейс в якому користувач "спілкується" з ОС. На прикладі вводить відповідні команди і отримує готовий результат!
Щоб потрапити в консоль потрібно натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Alt+F1, взагалі то їх шість, отже переключатись між ними можна в відповідності F2, F3, F4, F5, F6, щоб вийти з консолі потрібно натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Alt+F7, хоча насправді ви невийдете, а перейдете в термінал де завантажено графічну оболонку.
Все ж набирати команди можна й використовуючи емулятори терміналу типу Bash. Знайдете у вашому графічному середовищі.
По завершенню набору команд натискаємо Enter і спостерігаємо виконання команд.
Загальні команди Linux:
#uname -a           # Показати версію ядра
#lbs_release -a     # Виводиться інформація про версію Ос Debian і основаних на ній дистрибютивах (включно з Ubuntu)
#clear              # Очищення термінала від рядків попередніх команд
#wall Привіт        # Відправляє на термінали других користувачів повідомлення "Привіт"
#date               # Показує час і дату на даний момент
#cal 2013           # Показує в зручній формі календар на 2013 рік
#hostname           # Показує мережеве ім'я компютера
#!!                 # Виконати останню команду
#history | tail-59  # Показати останніх 50 набраних команд
#exit               # Завершити сеанс користувача
#passwd             # Змінити пароль нинішнього користувача
#shutdown -h now    # Вимкнути комп'ютер
#shutdown -h 12:45  # Вимкнути комп'ютер О 12:45
#poweroff           # Вимкнути комп'ютер
#reboot             # Перезавантаження системи
#cat /proc/cpuinfo  # Виводить інформацію про центральний процесор
#cat /proc/meminfo  # Виводить звіт про використання пам'яті
#cat /proc/swaps    # Показує використання розділу підкачки
#cat /proc/version  # Показує версію ядра Linux
#cat /proc/net/dev  # Показує наявні мережеві адаптери і статистику передачі пакетів
#cat /proc/mounts   # Виводить інформацію про змонтовані файлові системи
#lspci-tv           # Виводить інформацію про PCI пристрої
#lsusb-tv           # Виводить інформацію про підключені USB пристрої
#uptime             # Час, що минув з моменту останнього завантаження

Це були найголовніші команди терміналу, далі буде цікавіше.

Система адресації в Internet

Кожний комп'ютер підключений до Internet або мережі в цілому, повинен мати свій адрес. В Internet використовується два типи адрес: цифрові, або IP-адреси та доменні. Подивимось на кожного із них окремо.
IP-адрес по суті аналогічний поштовому індексу. IP-адрес представляє собою послідовність із чотирьох чисел розділених крапками: Наприклад, "197.162.201.204".
Кожне з даних чисел займає 1 байт(=8 біт). Кожна з цих секцій може мати значення від 0 до 255(максимальне число, що можна вмістити у 8 біт це 255). Ліва частина IP-адреса визначає конкретну мережу в Internet і називається мережевим ідентифікатором (network ID).
Права частина визначає конкретний комп'ютера в мережі і називається ідентифікатором комп'ютера(host ID). Використовується 3 класи IP-адрес: "А", "B" і "С". Такі класи визначають скільки октетів(чисел) відводиться під адрес мережі, а скільки під адрес комп'ютера.
IP-адреси класу А призначені для роботи з невеликою кількістю мереж(до 126) які утримують велику кількість комп'ютерів приблизно до 16777214, якщо бути точним. Розглянемо наш приклад "198.162.201.204". Отже
октет 198 мережевий ідентифікатор, а 162.201.204 ідентифікатор комп'ютера. IP-адрес класу "В" призначений для роботи з середньою кількістю мереж, а це до 16284 і комп'ютерами до 65534. В даному випадку "198.162." мережевий ідентифікатор, а 201.204 ідентифікатор комп'ютера.
IP-адрес класу С призначений для роботи з великою кількістю мереж(до 2097092) які мають мале число комп'ютерів (до 254), а в даному випадку "198.162.201" мережевий ідентифікатор, а "204" ідентифікатор комп'ютера.
Для передачі інформації на конкретний комп'ютер в Internet протокол TCP/IP використовують IP адреси.
Але людині звичніше працювати з  іменами. Саме тому користувачі зазвичай користуються доменними адресами. Доменний адрес так як і IP-адрес складається з частин розділених крапками, але на відміну від IP-адреси читається з права на ліво: з початку йде ім'я комп'ютера, а потім ім'я мережі в якій він знаходиться.
Правіший - домен першого рівня, наступний з ліва його піддомен - домен другого рівня і так далі. Домен першого рівня визначає країну або тип організації якій належить комп'ютер. Існує встановлене двобуквене скорочення для доменів країн. Наприклад, Україна - ua; США - us; Великобританія - uk і так далі.
Домен другого рівня виділяє організацію яка керує мережею, яку містить даний комп'ютер. Зазвичай ім'я домену співпадає з назвою організації.   

Принцип роботи Internet

Як нам всім відомо Internet - це всесвітня комп'ютерна мережа яка об'єднує різні інші мережі та окремі апарати.
Назва Internet говорить сама за себе, а перекладається приблизно так: "(Inter - між, net - мережа) Internet - це мережа мереж."
Вона забезпечує обмін інформацією. Всі комп'ютери (та інші апарати які мають до неї доступ) обмін здійснюється незалежно від операційних систем.
Для здійснення такого зв'язку всі комп'ютери повинні керуватися єдиними правилами, ці правила і назвали Протоколом.
Протокол - це набір правил обміну інформацією між комп'ютерами, встановленими за взаємною згодою.
В наш час для зв'язку в Internet використовують протокол TCP/IP. Цей протокол був розроблений в 1983 році. Дата його створення й вважається днем народження Internet.
Фактично TCP/IP - це два протоколи: IP(Internet Protocol, міжмережевий протокол) і TCP(Transmission Control Protocol - протокол керування передачами).
IP - Це ранній варіант передачі даних в організованих пакетах, між мережами.
Єдиний недолік протокола IP це є його неможливість справлятися з помилками при передачі інформацією.
Цей не достаток IP усуває TCP. Він гарантує що всі пакети будуть доставлені адресату.
Таким чином TCP і IP працюють "в парі", що забезпечує цілісність передачі інформації.
       

Ієрархія файлової системи в Linux

Операційні системи на базі Linux мають чітко виражені місця зберігання даних.
Існує навіть спеціальний стандарт Filesystem Hierarchy Standard (FHS) перекладається приблизно як Стандарт Ієрархії Файлової системи.
У Windows Ви звикли казати диск C та диск D в Linux все не так.
В Linux існує єдиний вузол який називається Кореневий каталог і позначається так /.
На скілки дерикторій Ви б не розбили свій Вінчестер все зводиться до Кореневого каталога.
У кореневому каталозі знаходяться дерикторї(користувачам Windows більш близьке значення цього слова як папка, далі будем думати, що визначення каталог, директорія та папка еквівалентні).
Кожна з даних дерикторій відповідає за свій зміст.
Нижче будуть наведені невеликі описи стандартних дерикторій OC Linux.
/  Кореневий каталог файлової системи Linux в якому знаходяться системні файли та каталоги.
/bin   розміщуються системні програми, а також основні команди ядра Linux.
/boot   знаходиться завантажувальник системи, та інші файли необхідні для старту Linux.
/dev    знаходяться дані про фізичні пристрої та дані про керування ними (можна назвати це драйверами)
/etc    знаходяться системні файли конфігураці. Типу passwd і hosts.
/home  Ваш домашній каталог.
/lib    знаходяться системні бібліотеки та модулі ядра.
/lost+found    знаходяться резервні файли та файли для відновлення системи.
/media В даному каталозі монтуються зміння носії. Для кожного носія створюється підкаталог.
/mnt   В даний каталог монтують (на деякий час) додаткові файлові системи.
/opt    зазвичай установлюють додаткове ПЗ. Яке є доповненням до базового програмного забезпечення.
/proc   занесені дані про псевдофайлову систему, або віртуальну файлову систему з інформацією про процеси та ядро.
/root  Домашній каталог користувача root.
/sbin  Тут знаходяться важливі системні виконуючі файли (бінарні) файли. Файли для запуску системи та команди які зазвичай використовує системний адміністратор такі як reboot.
/srv   В даному каталозі знаходяться незмінні дані про сервіси (тільки для читання)
/tmp    знаходяться тимчасові файли, вони зазвичай стераються коли стають непотрібними. Це назразок області підкачки.
/usr   В даному каталозі знаходяться допоміжні файли (бібліотеки). А також каталог /usr містить ієрархію підкаталогів.
/var   Каталог /var містить в собі різноманітні файли які зазвичай змінюються з часом. Наприклад тут знаходяться збереження до ігор.
Вище наведені каталоги стандартні для усіх Linux систем, а інші каталоги залежать від дистрибютивів.