У 1983 році Річард Столман заснував проект GNU з метою створення повноцінної Unix-подібної операційної системи (ОС) і наповнення її повністю відкритим програмним забезпеченням (Open Source). На самому початку 1990-х проект зібрав майже усі необхідні компоненти цієї системи: бібліотеки, компілятори, текстові редактори, командну оболонку , за винятком основного компоненту — ядра. У 1990 році проект почав розробку ядра GNU Hurd на основі мікроядра Mach, однак робота розпочалася із серйозними перешкодами і просувалася досить повільно.
Тим часом, у 1991 фінський студент Університету Гельсінкі, Лінус Торвільдс як своє хобі розпочав розробку іншого ядра. Спершу Торвальдс використовував на своєму комп'ютері Minix спрощену Unix-подібну операційну систему, розроблену Ендрю Тененбаумом з метою використання у навчальних цілях. Однак, Таненбаум не дозволив іншим розширювати його операційну систему, що спонукало Торвальдса створити заміну для Minix.
Спершу Торвальдс назвав своє ядро «Freax», що є схрещенням слів
«free» та «freek», плюс додання літери «Х», котра часто використовується
у іменах Unix-подібних операційних систем. Назву «Linux» придумав Арі Лемке, котрий на той час адміністрував FTP-сервер мережі фінських університетів, віддав назву «Linux» мережі, з якої проект Торвальдса був уперше доступний для завантаження.
На початку для налаштування та встановлення Лінукс був потрібен комп'ютер під керівництвом Minix. Перші версії Лінукса також вимагали наявності на твердому диску іншої операційної системи для здійснення завантаження, але пізніше з'явилися незалежні завантажувачі на кшталт LILO. Лінукс швидко перевершив Minix у функціональності; Торвальдс та інші ранні розробники ядра адаптували
свою роботу для компонентів GNU та користувацького програмного
забезпечення задля створення завершеної, повнофункціональної, вільної
операційної системи.
Сьогодні Торвальдс
продовжує координувати процес розробки ядра, у той час, як інші
підсистеми, як то компоненти GNU продовжують розвиватися окремо
(розвиток ядра Лінукс не є частиною проекту GNU). Інші спільноти і
компанії комбінують і поширюють усі ці компоненти із додатковим прикладним програмним забезпеченням у вигляді дистртбютивів Лінукс.
Ось, так воно колись було, а тепер детальний перелік дистрибютивів можна знайти тут.
Як бачимо існує три основні (не рахуючи маленькі) гілки дистрибютивів:
Debian, Slackware, Red Hat. Розписувати про кожен не буду цю інфу ви можете знайти на вікі. Кожен дистрибютив займає своє почесне місце та несе свою філософію, наприклад: Slackware - старий та консервативний дистрибютив який вважається корінним Linux, тобто з роками в ньому мало що змінюється, а філософія Ubuntu така що кожен користувач може користуватися системою не залежно віж вмінь чи досвіду.
Ось така незначна інформація більше запитуйте в коментарах.
